Тилове забезпечення Збройних Сил України

Тенденції та перспективи розвитку тилового

 забезпечення Збройних Сил України

Всебічне і безперебійне тилове забезпечення військ (сил) є одним із основних умов успішного ведення операцій (бойових дій) Збройними Силами України, а керівництво цим процесом – важливим обов’язком командувачів, командирів, штабів, заступників з тилу, начальників родів військ і служб.

Зміни у способах підготовки і ведення сучасних операцій висувають виключно високі вимоги і створюють нові на відміну від минулих війн умови тилового забезпечення збройних сил. Для успішного розв’язання військами (силами) покладених завдань створюється система тилового забезпечення. Вона, як у мирний так і у воєнний час здійснює забезпечення пально-мастильними матеріалами, продовольством, а також речове, автотранспортне, ветеринарне та технічне (по службах тилу) забезпечення військ (сил) і в межах визначених повноважень координує діяльність інших постачальних органів та структур, з’єднань (частин, підрозділів) стратегічного, оперативного і військового тилу. 

У Збройних Силах України останні 10 років важлива роль у цьому відводилась системі матеріально-технічного забезпечення розбудова якої на основі об'єднання систем технічного й тилового забезпечення, розпочалася ще на початку ХХ сторіччя згідно із вказівками Міністра оборони України. За основу був прийнятий світовий досвід, у більшості країн світу системи тилового і технічного забезпечення об’єднані в єдиний вид забезпечення – матеріально-технічний. Це їм дає можливість значно скоротити чисельний апарат управління різними видами забезпечення і що головне, більш оперативно вирішувати завдання по веденню операцій (бойових дій). На рисунку 1 показаний розподіл функцій управління і функцій забезпечення на початок 2007 року.

Рис.1. Розподіл функцій управління і функцій забезпечення на початок 2007  року 

Зокрема, директивою Міністра оборони України від 25.05.2004 р. № Д-15 ставились вказівки щодо здійснення поступового переходу до принципово нової системи матеріально-технічного забезпечення Збройних Сил України та висувалась вимога щодо сумісності нової системи матеріально-технічного забезпечення Збройних Сил України із системами логістики збройних сил держав-членів НАТО. Створення нової системи матеріально-технічного забезпечення планувалось здійснити шляхом інтеграції існуючих структур технічного, тилового та медичного забезпечення за територіальним принципом. Рисунок 2 показує, як саме планувалось перерозподілити функції управління і функцій забезпечення на кінець 2011 року.

Рис.2. Розподіл функцій управління і функцій забезпечення, що був запланований на кінець 2011 року

Зараз системи тилового та технічного забезпечення функціонують відносно відокремлено одна від одної і медичне забезпечення існує як окремий вид забезпечення бойових дій. На жаль, створення єдиної та ефективної системи матеріально-технічного забезпечення Збройних Сил України не було завершене через причини, пов'язані насамперед з об'єктивними труднощами її побудови. На процес створення системи значно вплинули чинники суб'єктивного характеру з яких виділялись два крайні погляди на цю проблему.

1. Під прикриттям кон'юнктурної тези "нам ніхто не загрожує" висловлювалась думка, що досить потужна система матеріально-технічного забезпечення в Збройних Силах України взагалі не потрібна. Відповідно до цієї тези, значну кількість функцій системи, зокрема постачання пально-мастильними матеріалами, продовольством, лазне-пральне обслуговування тощо можна передати цивільним (комерційним) організаціям, а решту - покласти на скорочені нині Центральний апарат Збройних Сил України та військові формування. Такі міркування певною мірою сприяли необґрунтованому скороченню сил і засобів технічного й тилового забезпечення в період 1995-2001 рр.

Різновидом цієї позиції була спроба створення та слідом за цим удосконалення системи матеріально-технічного забезпечення військ (сил) з використанням марних теоретизувань, не виправданого піднесення значущості пропонованих заходів і понять та видавання подібних пропозицій за щось нове й ефективне, хоча деякі з них використовувались і раніше, в процесі організації технічного й тилового забезпечення. Так почали з'являтися Центри забезпечення, територіальні Центри забезпечення, територіальний принцип забезпечення, стаціонарні й мобільні запаси матеріально-технічних засобів та ін., що, на думку ініціаторів створення таких систем технічного й тилового забезпечення, мало бути більш адаптованим до потреб військ (сил). І це в умовах, коли тривало невиправдане, на наш погляд, зменшення ресурсів, що виділялись на утримання та розвиток систем забезпечення.

Для прикладу, Державною програмою розвитку Збройних Сил України на 2006-2011 роки, затвердженою та введеною в дію Указом Президента України від 27.12.05 №1862-25т/2005, було передбачено напрями розвитку системи матеріально-технічного забезпечення Збройних Сил України шляхом впровадження аутсорсингу з питань надання послуг цивільними підприємствами, фірмами і організаціями або державними підприємствами Міністерства оборони України. Особливо відчутний негативний вплив ці нововведення мали на продовольче забезпечення військ. Зокрема, з організаційно-штатної структури підрозділів військового тилу були виключені і скорочені посади кухарів, начальників продовольчих складів, начальників їдалень. Військовий тил, таким чином, позбувся ключових посад які визначають бойову готовність і бойову здатність кожного з’єднання (військової частини). З часом стала очевидною недоцільність прийнятого рішення і зараз у військовій ланці тилу намічено ряд заходів, що частково дозволять покращити ситуацію. Ці заходи спрямовані на відновлення і укомплектування у підрозділах тилу скорочених посад.

Введення аутсорсингу та розмежування функцій між структурними підрозділами Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України, в деякій мірі, порушило єдину систему управління продовольчим забезпеченням Збройних Сил України, в тому числі організації та контролю за харчуванням особового складу. У переважній більшості військових частин було скорочено ряд посад начальника продовольчої служби, начальника їдальні. Разом з тим, в особливий період харчування особового складу здійснюється штатними підрозділами тилового забезпечення, які розгортаються з переходом військових частин на штат воєнного часу, але відсутність на скорочених посадах фахівців продовольчої служби значно знижує можливості виконання військовими частинами (установами) покладених завдань в особливий період. Тобто діючі договори на закупівлю послуг з харчування військовослужбовців укладалися без урахування вимог ст.ст. 1,7,8 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" і здійснюються суб’єктами господарювання виключно у мирний час.

Отже через одну з крайностей виникла низка проблемних питань та протиріч у продовольчому забезпеченні особового складу військових частин (установ) Збройних Сил України окремі з яких досі не розв’язані, а саме:

фактично неможливо організувати якісне і бездоганне харчування особового складу (продовольче забезпечення) в мирний час і в особливий період через недосконалість існуючої нормативно-правової бази;

суб’єкти господарювання власними силами неспроможні провести розгортання та приготування їжі на штатних технічних засобах, що при певних умовах може призвести до зриву організації харчування особового складу в польових умовах;

єдина система управління продовольчим забезпеченням Збройних Сил України порушена внаслідок тривалого розмежування функцій між Міністерством оборони України та Генеральним штабом Збройних Сил України;

призупинена підготовка молодших спеціалістів продовольчої служби у Збройних Силах України, що обмежує можливості виконання військовими частинами покладених на них завдань в особливий період;

порушено систему накопичення, утримання та ешелонування запасів довготривалого зберігання, що значно унеможливлює своєчасне та повне відмобілізування і приведення військових частин у бойову готовність та виконання завдань за призначенням;

часткова відсутність перехідних запасів продовольства може створити перешкоди для безперебійного продовольчого забезпечення військ (сил) при виникненні форс-мажорних обставин (повені, пожежі, епідемії, стихійні лиха або сезонні природні явища, тощо) та при введенні в державі або окремому регіоні надзвичайного стану.

2. Простежувалась тенденція сліпого копіювання структури і навіть назв окремих складових систем матеріально-технічного забезпечення армій деяких країн (Logistіс та ін.). Зокрема, існуючий на той час розподіл функцій між Міністром оборони України та начальником Генерального штабу Збройних Сил України зумовив створення Командування сил підтримки (КСП), куди увійшло і Головне управління логістики (ГУЛ), на яке були покладені завдання матеріально-технічного забезпечення військ (сил) .

Створене КСП унеможливило ефективне виконання покладених на нього завдань через їх надзвичайну різнорідність за характером і за змістом, оскільки заходи бойового (оперативного) забезпечення за характером виконання завдань докорінно відрізнялись від заходів матеріально-технічного забезпечення. Значно різняться між собою також заходи видів бойового (оперативного) та матеріально-технічного забезпечення. Тому асоціювати такий широкий спектр знань і умінь в одному органі, яким було КСП, стало практично неможливо.

Водночас було створено декілька департаментів (зокрема, розробок і закупівлі ОВТ, економічної та господарської діяльності), підпорядкованих безпосередньо Міністру оборони. На них і зараз покладаються деякі завдання матеріально-технічного забезпечення військ (сил) - наприклад, ті, що стосуються формування основних показників Державного оборонного замовлення, отримання від виробників або через закупівлю військової продукції та постачання узгодженої з Генеральним штабом частини запасів матеріально-технічних засобів у війська (сили).

У вересні 2010 року, після розформування Командування сил підтримки, було створено Тил Збройних Сил (ЗС) України, що дозволило без збільшення штатної чисельності органів військового управління різних ланок уникнути дублювання функцій, підвищити рівень та якість планування забезпечення ЗС України матеріально-технічними засобами, спростити порядок управління та більш жорстко визначити функції, повноваження і персональну відповідальність посадових осіб за їх реалізацію та кінцевий результат. Тил Збройних Сил України – основний орган військового управління Генерального штабу Збройних Сил України, який призначений для організації та здійснення в інтересах усіх видів Збройних Сил (родів військ) тилового та технічного (по службах тилу) забезпечення. Тил ЗС України організаційно складається з трьох постачальних Центральних управлінь (забезпечення пально-мастильними матеріалами, продовольчого та речового забезпечення), автотранспортного управління та служби ветеринарної медицини. Проте паралельне існування таких відокремлених і різних за характером дій управлінських апаратів як Тил ЗС України і департаменти Міністерства оборони України навряд чи сприятиме підвищенню ефективності виконання завдань з тилового забезпечення військ (сил).

Рис.3. Розподіл функцій управління і функцій забезпечення на початок 2011  року 

Внаслідок абсолютизації хибної тези про рятівну передачу частини функцій з тилового забезпечення комерційним структурам виявилось, що нова система забезпечення ненадійна і не створює матеріально-технічну основу боєздатності військ (сил). Виникла тенденція до збереження (з незначною зміною) старої структури, технічного й тилового забезпечення завдяки значній кількості позитивних якостей, перевірених минулою практикою військ (сил). Зокрема, Міністр оборони України Михайло Єжель, сказав: «З одного боку, цивільна структура годує солдат. Здавалося б, усі задоволені. Однак досвід показав, що Збройні Сили – це та організація, яка не може залежати від комерційних структур. Ми відійдемо від нинішньої системи харчування й повернемося до старої, що пройшла випробування як у мирний, так і у воєнний час» [3]. Зараз вже розпочата підготовка військових кухарів на базі Військового коледжу сержантського складу Академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного, отже питання доукомплектування військ кухарським складом буде розв’язане найближчим часом.

Наведені вище приклади негараздів під час організації продовольчого забезпечення це лише вершина айсберга. Основні недоліки системи матеріально-технічного забезпечення, що існувала до вересня 2010 року це:

значна децентралізація виконання завдань матеріально-технічного забезпечення Збройних Сил України внаслідок створення різних за характером дій департаментів Міністерства оборони та Головного управління логістики, нечіткий розподіл функцій між якими зумовив їх дублювання;

невиправдане збільшення кількості проміжних ланок у схемах забезпечення військ (сил) матеріально-технічними засобами та в системі управління;

знеособленість щодо відповідальності за стан матеріально-технічних засобів протягом їх життєвого циклу, принаймні в центральному апараті, де за цей стан жодна конкретна посадова особа не несла відповідальності (наприклад, за експлуатацію озброєння та військової техніки відповідало Головне управління логістики, а за їх плановий ремонт – один зі створених департаментів);

ускладнення управління матеріально-технічним забезпеченням при організації взаємодії;

зниження статусу начальника озброєння (тилу) Збройних Сил України на два-три ступені порівняно з попередньою системою технічного (тилового) забезпечення;

порушення інституту заступників командувачів (командирів) з озброєння (тилу) внаслідок невиправданого введення інституту начальників логістики;

ускладнення можливості уніфікації сил і засобів технічного й тилового забезпечення, а також документів з управління цими видами забезпечення;

виникнення потреби перероблення практично всієї літератури з питань матеріально-технічного (технічного й тилового) забезпечення.

У теперішній час дуже непростим є питання речового забезпечення, де основні зусилля упродовж останніх двох років були зосереджені на забезпеченні речовим майном учасників параду військ, присвяченого 65-й річниці Перемоги у Великій Вітчизняній війні, молодого поповнення, офіцерів-випускників військово-навчальних закладів, учасників навчань "Взаємодія-2010", "Активні зусилля–2011" та організації лазне-прального обслуговування особового складу.

Відповідно до доручення Президента України, на потреби речового забезпечення ЗС України у жовтні 2010 року було виділено додатково 58 млн. грн. [3], що дало змогу організувати безперебійне лазне-пральне обслуговування 100% військовослужбовців. За рахунок цих коштів були створені перехідні запаси речового майна для забезпечення молодого поповнення призову «Весна–2011» у  

кількості 20 тис. комплектів та частково забезпечувались основними предметами речового майна випускники вищих навчальних закладів 2011 року. Але, через недостатнє фінансування не здійснювалось забезпечення офіцерів, прапорщиків, військовослужбовців служби за контрактом повсякденною та польовою формами і в цілому у 2010 році не дозволило забезпечити 90,6 тис. військовослужбовців належним речовим майном.

Забезпечення військ пальним для їх повсякденної життєдіяльності на 87% здійснювалось за рахунок закупівель за відповідними бюджетними програмами. Це дозволило максимально забезпечити основні заходи бойової підготовки, підготовки екіпажів літаків, які залучаються до несення бойового чергування; бойову підготовку Об’єднаних сил швидкого реагування; проведення організаційних заходів протягом року; виконання міжнародних угод у військовій сфері; допідготовку молодих водіїв. Крім того, були створені зимові запаси палива та пального у віддалених гарнізонах.

Пріоритетними завданнями Тилу, виходячи з оцінки воєнно-політичної та воєнно-стратегічної обстановки на середньострокову перспективу на період 2011–2015 років є створення більш гнучкої комплексної системи тилового забезпечення ЗС України як складової частини їх боєздатності.

З огляду на реформування органів військового управління центрального апарату Міністерства оборони та Генерального штабу ЗС України будуть уточнені повноваження та відповідальність з питань тилового забезпечення з боку Міністерства оборони, Генерального штабу та видів Збройних Сил України .

Безпосередньо на Тил ЗС України покладено планування і контроль за використанням коштів, визначення потреби у продукції та послугах тилового призначення для потреб ЗС України; планування забезпечення по службах тилу у мирний час та в особливий період; організація централізованого постачання майна від центрів (об’єднаних центрів) забезпечення до військових частин; оперативне управління службами тилу видів ЗС України, з’єднань, частин та установ з питань матеріального забезпечення; організація прийому і контролю якості продукції та послуг, що надходять від підприємств-постачальників тощо.

Водночас за видами ЗС України залишаються завдання щодо планування та забезпечення військ (сил) матеріальними засобами специфічної (видової) номенклатури через підпорядковані центри забезпечення, бази і склади.

Додатково видами ЗС України виконуватимуться завдання щодо визначення потреб підпорядкованих військ (сил) у військовому майні, виконання заходів, спрямованих на здійснення контролю за розподілом і використанням матеріально-технічних засобів, накопичення, збереження і утримання їх запасів у відповідних обсягах.

Крім того, передбачається реформування структури матеріально-технічного забезпечення та створення вертикалі управління тиловим забезпеченням від Тилу Збройних Сил до військової частини включно.

Для забезпечення військ (сил) за територіальним принципом, незалежно від їх підпорядкованості, сплановано формування об’єднаних центрів забезпечення військ (сил) матеріальними засобами загальновійськової номенклатури у  Західному, Південно-Західному та Південному регіонах України, як в мирний час, так і в особливий період.

Проведення вказаних заходів надасть можливість планово виконати основні завдання щодо реорганізації системи забезпечення військ (сил) і створити єдину комплексну, необтяжливу в процесі управління, ефективну, економічно доцільну та науково обґрунтовану систему тилового забезпечення Збройних Сил України.

http://tyl.at.ua/news/tendenciji_ta_perspektivi_rozvitku_tilovogo_zabezpechennja_zbrojnikh_sil_ukrajini/2011-11-13-26