Про себе

Свірідов Григорій Петрович, 56 років, освіта вища. В 1983р. з відзнакою закінчив Кам’янець-Подільський державний педагогічний інститут за спеціальністю-фізичне виховання. КМС по боксу та гирьовому спорту. 1884-1986 роки – служба в розвідувальному підрозділі Збройних сил СРСР. Старший лейтенант запасу. В 2005р. з відзнакою закінчив навчання в магістратурі Кам’янець-Подільського державного університету за спеціальністю «Педагогіка і методика середньої освіти. Фізична культура»(магістр педагогічної освіти).

6 років працював в Кам’янець-Подільському державному аграрно-технічному університеті викладачем фізичного виховання, 5 з яких був завідувачем кафедри фізичного виховання. Працював методистом в районному відділі освіти, начальником відділу у районній адміністрації, але любов до дітей і  «діагноз» вернули «на круги своя».

З 2012р. знову працюю на посаді вчителя фізичної культури у Дунаєвецькому НВК «ЗОШ I-III ст.,гімназія», у якій пропрацював 11років до 2003р. З 2013р. працюю вчителем предмету Захист Вітчизни. Педагогічний стаж - 31 рік. Вища категорія, вчитель-методист, відмінник освіти, переможець обласного конкурсу "Учитель року"  у номінації «Фізична культура»(2001р.),«Захист Вітчизни»(2016р.) 

У вільний час займаюсь бадмінтоном(2005, 2009рр. срібний та бронзовий призер Всеукраїнської спартакіади «Здоров’я» серед науково-педагогічних працівників аграрних ВНЗ III-IV рівнів акредитації Мінагрополітики України). Люблю подорожувати. Довгий час займався пішохідним туризмом. 3 роки займаюсь велотуризмом, веду в гімназії велогурток. 

Власний особистісний і педагогічний портрет

                                        

    Написати педагогічний портрет про себе  непросто. Адже потрібно критично та різнобічно оцінити себе за багатьма параметрами: як особистість і як вчителя. На мою думку, у роботі вимогливий до своїх учнів але не прискіпливий, відповідальний, врівноважений у стосунках, дотримуюсь позицій об’єктивності,  прагну до самоудосконалення

Вважаю, що вчителем предмета «Захист Вітчизни» може бути  людина, яка має життєвий досвід, віддавша кращі свої роки справі служіння Батьківщині. Духе  хочеться щоб мої знання, які колись допомогли мені, стали в пригоді моїм учням та допомогли їм стати мужніми та сміливими.

  Викладаю предмет «Захист Вітчизни» на основі вимог загальновійськових статутів – регламентованих законів військового життя, служби, особливостей людських стосунків і проводжу заняття в режимі підвищених вимог до дисципліни, організованості і порядку. Розумію, що велика відповідальність лежить на моїх плечах за навчання і виховання майбутніх воїнів - підготувати їх до нелегких і непростих умов військової служби, застерегти від помилок, націлити на успіх і звитягу, допомогти в становленні.

У роботі застосовую принцип: «Роби, як я», а не «роби як я сказав». Бажання навчати, виховувати в кожній дитині патріота своєї Батьківщини є найважливішим для мене. Погоджуюсь із думкою, що вчитель завжди учень, бо щодня щось нове відкриваєш для себе.

 Впевнений, що вчити і виховувати може лише той, хто сам наполегливо вчиться. Вчителю просто необхідно багато вчитися, не боятись ламати стереотипи, опановувати нові технології. Постійно, кожен день іти далі, пізнавати нове. І ніколи не можна зупинятися на досягнутому, тому, що запізнишся. Інтерес до вчителя та його предмету зникає тоді, коли його самого перестає цікавити те, чому він вчить. Вчитель сам повинен бути готовим вчитися із задоволенням. Досконалість не знає меж, а отже, і самовдосконалення і робота над собою нескінченні. Ми навчаємося разом – чогось вони у мене, чогось я у них; інколи помиляємося, але разом долаємо труднощі. Звісно, я маю знати в рази більше, щоби бути їм цікавим, завжди новим, аби зустрічі зі мною викликали у дітей радість, та очікування  чогось нового.

Вивчаючи педагогічні інновації, опановуючи сучасні технології, я розумію, що все це – лише засоби, головне ж для успішного уроку – духовне спілкування учителя й учнів. Запалити в дитині вогник цікавості, роздмухати багаття жаги до знань – найголовніша місія вчителя. Та все ж таки я переконаний, що не знання мають бути на першому місці. Від учителя дітям потрібна  любов.Я люблю дітей на тій  простій підставі, що вони  - діти. Дітей як і воїнів не треба жаліти – їх треба берегти. Відносини «вчитель-учень», на мою думку, треба будувати так, щоб це дозволяло вчити всіх і дати кожному впевненість в тому, що він досягне успіху. Успіх надихає учня, а удача надихає вчителя. Хто виховує хороших людей, той і перемагає.

А найвищою винагорода для мене є відчуття радості, коли мої задуми втілюються в життя і я бачу, як в очах моїх вихованців загоряються творчі вогники, ейфорія перемоги, здобуття досягнень, і коли мої учні мене перевершили.

Вважаю, педагогічне покликання – це не тільки передача знань умінь і навичок, а й всебічний розвиток здібностей та можливостей учнів, виховання порядного відповідального, свідомого громадянина країни.

Учитель – це покликання, учительство – це служіння, а не робота.

Моє улюблене місто, місто у якому я народився , вчився, зростав і формувався як вчитель